Художественный перевод

04.09.2009 10:16 Оксана Куянцева Поэзия
Печать


* * *
/І тихо падають на воду –
В’юнкі маленькі риби золоті,
Що плещуться в вечірній самоті,
Пильнує місяць їх цнотливу вроду.
В. Стус/

______________________________

И звезды падают на дно в молчаньи,
Как юрких рыб хрустальный хоровод,
Что плещутся в вечерней глади вод,
Луна хранит их чистое сиянье.

 

* * *
/Tired with all these, for restful death I cry,
As, to behold desert a beggar born,
And needy nothing trimm’d in jollity,
And purest faith unhappily forsworn,
And guilded honour shamefully misplaced,
And maiden virtue rudely strumpeted,
And right perfection wrongfully disgraced,
And strength by limping sway disabled,
And art made tongue-tied by authority,
And folly doctor-like controlling skill,
And simple truth miscall’d simplicity,
And captive good attending captain ill:

Tired with all this, from these would I be gone,
Save that, to die, I leave my love alone.
Вильям Шекспир/
______________________________________
Уставший от всего, зову покой смертельный,
Как будто бледный стебль в удушливых песках,
Томленьям чужд, – покой ищу в веселье бренном,
И вместо всех надежд – лишь отреченья страх,
И честь бежит от глаз в стыдливой позолоте,
И дева чистоты – в объятьях грубых рук,
И правды торжество погрязло, как в болоте,
И сила пала ниц, не выдержав всех мук,
Искусство здесь черствей под гнетом скудоумья,
И лекаря затмит неопытность глупца,
И правда названа ошибочно безумьем,
И пленное добро врачует храбреца:

Уставший от всего, любовь оставлю в мире
Наедине со злом, служенью чистой лире.


* * *

/Дитинство поета

(З утраченого циклу про Т. Шевченка)
Розлогі верби, хвилі балакучі,
Табун гусей на панському ставу,
А далі – степ і повні суму тучі,
Скубуть ягнята висохлу траву.
Чабанська юність! Слово відшукаю,
Щоб ти з долини встала хоч на мить.
Вода холодна хлюпотить із гаю,
Гарячий вітер тирсою шумить.
І ти, засмалений. Батіг і свита,
Прогірклим потом густо перелита.
Та ще мертвіє репана земля,
Моя яшний хліб, черствий і рудуватий...
– Ой, доле-доленько, сирітська мати,
Куди поділась? – хлопець промовля.
Та тільки чайка проквиляє збоку
І плавають шуляки мовчазні...
Ти тут ходив задуманий, нівроку,
І виростала дума про пісні.
Вона тебе живила, віщувала
Твоїм словам, як зерну, прорости.
І наросло пісень твоїх немало,
Які любов’ю радують світи!
Запоріжжя, 1939
Яр Славутич/
__________________________________

Детство поэта

(Из утраченного цикла о Т. Шевченко)
Сквозь волны верб волненья шепот слышен,
Табун гусей господских на пруду,
А дальше – степь, печалью небо дышит,
Ягнята щиплют лен да лебеду.
Пастушью юность я молю несмело
На миг в степях подняться, словно быль,
Холодная вода в лесу запела,
Горячий ветер серебрит ковыль.
Земля мертвеет в отблесках огня
Рассохшейся краюхою ржаною...
Судьбинушка, какою стороною
Ушла сиротской стежкой от меня?
И только стон уставшей чайки душит,
В молчаньи коршуны на глади вод...
И из твоих следов, запавших в душу,
Росла мечта про песен хоровод.
Она давала силы, предсказала,
Как зернам, прорости твоим словам,
И песен выросло твоих немало,
Они сквозь тьму несут любовь мирам!


Оксана Куянцева
г. Запорожье

/"Детство поэта" опубликовано: "Махаон", вып. 1, 2008 г./
Обновлено ( 28.08.2010 11:35 )