ЛiПро

ЗОГО Лiричний простiр

  • Увеличить размер шрифта
  • Размер шрифта по умолчанию
  • Уменьшить размер шрифта

За твоїм вікном тополя...

Печать

Віра Щербина

м. Запоріжжя

 

* * *

Життя, як і доля,

У муках дається,

За що наді мною

Так гірко сміється?

До ліжка недугом

З Різдва прикувала,

Гадала, від світу

Мене відірвала.

Хотілось коханою буть

І кохати,

І власну дитину

В обіймах тримати,

Чи сина, чи доньку —

Немає різниці,

Із рученьок рідних

Напитись водиці.

Та щастя зазнати

Мені не судилось.

Воно в інші двері

М'ячем закотилось.

 

* * *

Коли ти поруч,

хочеться кохати,

Тебе нема —

і день темніш за ніч.

Хіба за це

можливо зневажати?

Звичайно, ні.

Тоді у чому річ?

А річ у тім,

що ми до болю різні,

Та й живемо

на різних берегах.

На березі твоїм —

квітучі вишні,

А мій, на жаль, завжди,

завжди в снігах.

Від тих снігів

втомилася тікати,

Хоча тікати марно

від життя,

Коли є друзі поруч —

ти і мати.

Лякатися не варто

небуття.

 

* * *

Сіла пташка на калину, весело співає,

Поглядає на дівчину, що в саду гуляє.

У дівчини до пташини є одне питання:

Чи повернеться до неї втрачене кохання?

 

Та й, зламавши цвіт калини, кинула під ноги,

Розповість вона пташині про свої тривоги.

Може, дасть голубка біла дівчині пораду,

Як їй бідній, безталанній пережити зраду.

 

Де з'явився буйний вітер, розхитав калину,

Похилив додолу квіти і прогнав пташину.

Ой даремно у садочку дівчина чекала —

Та голубка до калини більш не прилітала...

 

* * *

За твоїм вікном тополя,

За моїм — верба.

В тебе, бач, щаслива доля,

А в моїй — журба.

Ти блакитні очі маєш,

А мої — мов ніч.

Ти кохана і кохаєш —

Не про мене річ.

Коло хати в тебе квіти,

В мене — на вікні.

Поруч тебе твої діти —

Не щастить мені.

Солов'ї тобі співають,

А мені мовчать.

Я вікна не відчиняю,

Бо сичі кричать.

Бачиш, різні наші долі,

Тож не знай журби.

Зупинись біля тополі —

Я біля верби.

 

* * *

Мабуть, важко

дати вірну раду,

Ось вже осінь

в очі загляда.

Я іду осіннім тихим садом

І збираю листя, мов літа.

 

По життю іду,

як по стернині,

Спогадами віри і надій,

Я несу у серці,

мов перлини,

Все багатство

нездійсненний мрій.

 

 

Опубликовано: "Махаон", вып. 2014 г. - С.233-234.