ЛiПро

*   *   *
Абрикосом зацвів рідний край навесні,
Не згасає роса на п'янкім гіацинті.
Аріадна, мов зірка, вказала мені
Світлий шлях у вузькім і глухім лабіринті.
Та дорога до тебе мене привела,
А кохання лилось, наче став через греблю.
Синім цвітом очей ти в полон узяла
І свій образ ясний в моє серце вплела,
Як вплітає весна цвіт конвалій у землю.

*   *   *
Туман навколо, наче дим густий,
Палають кольоровим цвітом роси.
А місяць, мов червонець золотий,
Заплутався у листі абрикоса.

Дрімає запашний зелений гай,
Сплела пелюстки квітка білолиця.
А місяць, як духмяний коровай,
Рожевим оком дивиться в криницю.

Спливає час, поважний і дзвінкий,
Зірки ковтають пісню солов'їну.
А місяць, наче соняшник п'янкий,
Промінням ніжно пестить Україну.

*   *   *
В краю, де в полях тихо в'ється
Далека і зоряна путь,
Мені сонцесяйно сміється
Небесних очей каламуть.

Зірок золотисті опали
Горять, як провісники доль,
І мрії на серденько впали
Листками осінніх тополь.

Мелодія тихої пісні
Пливе у блакитних серцях,
А грому курликання грізні
Танцюють в сліпих промінцях.

Орел не підходить для чаплі,
І прагне душа все одно
Закохано випить до краплі
Світанків рожеве вино.

*   *   *
Вкриває небо шовком ночі
Моїх полів зелені крила,
А я уже додому хочу,
І так давно не бачив милу.

Болить душа за рідним містом
І за коханими очима,
Де ясних мрій зірниця чиста
Здіймає клекіт за плечима.

Заб'ється серце, як в неволі
Тріпоче злякана пташинка,
Коли згадаю срібні зорі
Над дахом нашого будинку.

Та прийде час — в ясній заграві
Здійсниться все, що не збулося,
І руки матері ласкаві
Торкнуть печаль мого волосся.